Історичний роман Куди вкаже серце — Сара Фергюсон, герцогиня Йоркська

Книга Куди вкаже серце Сари Фергюсон у твердій обкладинці

БЕСТСЕЛЕР SUNDAY TIMES

Уявіть бальну залу у величезному англійському маєтку й поважних гостей, які прибули на заручини, що мають закріпити союз двох впливових родин.

Але ж леді Маргарет — не слухняна лялька в корсеті. Ця юна жінка з власним голосом, сміливими мріями і хоробрим серцем, яке не погоджується на шлюб без любові. Її втеча — це скандал і відчайдушний виклик, та водночас і початок шляху до самої себе.

Історичний роман Сари Йоркської про пошук ідентичності й силу жіночого характеру написаний із палкістю й достовірністю, яку може дати лише нащадок аристократичного роду.

Уривок з роману

Розділ перший

Замок Монтегю, Лондон, 19 липня 1865, середа

— ОХ, А ОСЬ І ВИ! Незабаром настане північ, люба.

Лорда Руфуса Понсонбі, графа Кіллінського, більшість вважала імпозантним. Він завше голив до блиску своє гостре підборіддя й бездоганно зачісував волосся. Довгов’язий, дещо худорлявий, а вбирався з відмінним смаком. Його орлиний профіль, як і личить графу, вирізнявся норовливістю. І все у ньому — жорстокорстке, черстве й наперед прораховане.

Леді Маргарет Монтегю Дуглас Скотт мимоволі відступила, коли той припав до неї:

— Я і так знаю.

Як завше, відмахнувся від її дошкульних слів:

— Чому ж ховаєтеся в тіні? Може, переймаєтеся через вбрання? — Не дочекавшись відповіді, повів далі: — Та дозвольте запевнити. Сукня ваша як і не простого крою, так і не надто для такої події розшита. Її величність, ваша мати, добре знається на моді.

Глянувши на нього, на свого законного чоловіка, що їй нав’язала мати, Маргарет заперечила:

— Направду мені більше подобається туркусовий колір.

— Усі юнки на заручини традиційно вдягаються в біле.

— Та ж гляньте! — наполягала й аж пнулася від злості Маргарет, позаяк лорд Руфус ніколи не придивлявся до неї належно. — Хіба не скидаюся я на примару на власних заручинах? Я ж, дослівно, мара на празнику.

— Ви претензійно перебільшуєте.

— Ця сукня — ось ці рюші й шлейфи… наче нацу- пила портьєри.

Його світлість зиркнув на годинника і, здавалося, не помітив в її голосі пригнічених істеричних ноток. Звірив стрілки із ходиками в бальній залі, нахмурився, ще раз перевірив час, перелаштував щось у механізмі, відтак перед тим, як клацнути футляром і вкинути його до кишені жилета, востаннє глянув на дзигарик¹.

— Нумо, краще поквапитися до ваших батьків з оголошенням, — мовив він. — Інакше розхвилюються.

Він слабко кашикнув — так, наче хотів було прочистити горло й від того не то пчихання, не то бухикання пальці на ступнях Маргарет скрутилися. Здавалося, ніхто тої звички не зауважував, та щоразу як він розтуляв рота і хотів щось сказати, вона дратувалася.

— Коли хтось і має хвилюватися, — буркнула вона, зблискуючи зубами, — то це я. Зрештою, моє життя безповоротно зміниться.

Попри його усмішку у відповідь, помітила її несправжність, що віддзеркалювалася в байдужих очах.

— На нас, леді Маргарет, чекає нове майбуття. Я, наприклад, готовий прийняти його.

Від самої гадки про те, що він її обійме, їй робилося гидко. На щастя, протягом того місяця, що їх поєднали, він жодного разу не наважився на такий крок, тож леді Маргарет зуміла знехтувати тією відразою й дещо змирилася зі своїм заміжжям. Він ніколи не ліз із цілунками. Коли ж торкався — лише задля прогулянок, та й ніколи не затримував долонь на ній.

Невже все зміниться? Щось усередині здригнулося. Чи пристойна поведінка була ознакою джентльмена, якому важливо дочекатися узаконення шлюбних прав?

¹ Дзигарик — кишеньковий годинник. — Тут і далі прим. пер.

На саму згадку про його цілунок аж рота хустинкою втирала.

Дзигар у бальній залі показував, що до її вирішальної чаклунської години лишалося менш як десять хвилин. А після офіційного оголошення вороття назад не буде. Вона заручиться з чоловіком, якого ненавидить і якому, а в тому була певна, начхати на неї. Ні, гірше. Що більше часу проводили вкупі, то щоразу пересвідчувалася, що він і духу її не терпить. І хоч хотілося вірити у протилежне, бачила, що він дощенту розчарований — як і її манерами, так і фігурою, та вміло приховує зневіру.

Ще її дратувало, що таїть ту відразу з відшліфованою майстерністю. А втім, нагадувала собі Маргарет, коли діло доходить до сватання, почуття зводяться нанівець. Лорд Руфус в одруженні мав свій розрахунок, а її батьки підштовхували до цього кроку ще затятіше. Тож, виконуючи свій обов’язок, що безсумнівно характеризувався простою та єдиною істиною, вирішила всіх ощасливити, тож чому її жалюгідні інстинкти обрали надзвичайно невідповідний момент, аби повстати? Вона й справді вийде за нього? І раптом сама гадка про це стала їй здаватися жахливою і неможливою.

— Леді Маргарет! Нам справді варто поспішати до герцога і герцогині. І вже, як і мені, уривається терпець.

А виступати тепер, після тижневих замовчувань, було немислимо. І марно. Приборканій і пригніченій, їй лишалося прийняти свою долю.

— Мені треба хвильку самоти, щоб зібрати докупи думки. Прошу, благаю вас… — Не встигло його лице заперечливо скривитися, як Маргарет додала: — Милорде, мені треба заспокоїтися. Нас спопелятимуть піддаміти, тож не хотілося б підвести вас.

ISBN:978-617-522-384-0