Історія Поділля

Поділля у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

Історія Поділля у XIV–XVI століттях нерозривно пов’язана з Великим князівством Литовським, боротьбою з татарськими ордами та поступовим входженням регіону до складу Речі Посполитої. Саме в цей період Поділля перетворюється на один із ключових прикордонних регіонів Східної Європи, де перепліталися українська, литовська, польська та татарська історія. Сьогодні книги з історії Поділля дозволяють краще зрозуміти формування цього регіону, розвиток міст, замків і прикордонного життя українських земель.

У першій половині 1360-х років на території Поділля формується Подільське князівство під владою князів Коріятовичів — представників литовської династії Гедиміновичів. Після перемоги великого князя литовського Ольгерда над татарськими ханами у битві на річці Синюсі 1362 року Поділля остаточно переходить під контроль литовсько-руських князів. Саме Коріятовичі почали активно розбудовувати регіон, укріплюючи замки у Кам’янці, Бакоті, Смотричі, Брацлаві, Вінниці, Меджибожі та інших містах.

Наприкінці XIV століття Поділля стає ареною боротьби між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Після Кревської унії 1385 року польська сторона почала претендувати на подільські землі. У 1390-х роках князь Вітовт здійснив похід на Поділля та встановив тут власну адміністрацію. Частину земель отримала Польща, інша залишилася під владою Литви.

1394 рік фактично став початком багаторічного конфлікту між Польщею та Литвою за контроль над Поділлям. Боротьба тривала кілька десятиліть і завершилася поділом регіону. Західне Поділля з Кам’янцем, Смотричем і Бакотою відійшло до Польщі, а східні землі залишилися у складі Великого князівства Литовського.

1434 року на Західному Поділлі було створене Подільське воєводство з адміністративним центром у Кам’янці. Польська влада запровадила тут свій адміністративний устрій, а місцева шляхта отримала права, подібні до польської. Водночас Поділля залишалося прикордонною територією, яка постійно зазнавала нападів татарських орд. У XV–XVI століттях численні татарські набіги спустошували міста й села Поділля, руйнували замки та забирали населення у ясир.

Попри складні умови, саме в цей період на Поділлі активно розвивалися міста, торгівля, шляхетське землеволодіння та система укріплень. Кам’янець-Подільський поступово перетворився на одну з найважливіших фортець Речі Посполитої та ключовий центр оборони південно-східних кордонів держави.

Цей період у нашому магазині представлений книгами з історії Поділля: Подільське воєводство у XV–XVIII століттях Миколи Крикуна, Козацтво Правобережної України у другій половині XVII — на початку XVIII століть Миколи Крикуна, Степовий щит Литви. Українське військо Гедиміновичів XIV–XVI ст. Бориса Черкаса та Під Лопушним 1512 року: битва і загроза зі степу Галушки.

Подільське воєводство у XVI–XVIII століттях

У XVI столітті Поділля остаточно стало одним із ключових регіонів Речі Посполитої. Після Люблінської унії 1569 року українські землі, зокрема Київщина та Брацлавщина, були приєднані до Польської Корони. Ця унія завершила тривалий процес об’єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського, який розпочався ще після Кревської унії 1385 року.

Ще до укладення Люблінської унії у 1566 році на території Східного Поділля було створене Брацлавське воєводство, до складу якого входили Брацлавський, Вінницький та Звенигородський повіти. Спочатку адміністративним центром воєводства був Брацлав, однак наприкінці XVI століття провідне значення поступово перейшло до Вінниці.

У XVI–XVII століттях Поділля залишалося прикордонною територією, яка постійно потерпала від нападів кримських татар і османських військ. Через Чорний та Кучманський шляхи татарські орди здійснювали спустошливі набіги на подільські міста й села. Лише у другій половині XV століття на Поділля було здійснено понад тридцять нападів, а у XVI столітті — ще більше. Під час великих вторгнень населення масово потрапляло в ясир, руйнувалися замки, спалювалися поселення та торгові центри.

Попри постійну небезпеку, Поділля залишалося важливим економічним і культурним регіоном Речі Посполитої. Тут активно розвивалися міста, ремесла, торгівля та шляхетське землеволодіння. Кам’янець-Подільський був однією з найважливіших фортець держави, а Вінниця, Бар, Меджибіж і Брацлав ставали важливими адміністративними центрами.

У XVII столітті Поділля стало одним із центрів національно-визвольної боротьби українського народу. Під час повстання Богдана Хмельницького 1648–1657 років на території Східного Поділля було запроваджено полково-сотенний устрій. Тут діяли Брацлавський, Могилівський і Кальницький полки, які відігравали важливу роль у військовій та адміністративній системі Гетьманщини.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Поділля залишилося у складі Речі Посполитої. Однак уже в 1672 році, після походу Османської імперії та укладення Бучацького миру, частина Поділля з Кам’янцем перейшла під владу турків. Османська адміністрація створила Подільський еялет із центром у Кам’янці-Подільському. Цей період став одним із найтрагічніших в історії краю: міста занепадали, населення масово переселялося, а значна частина земель була спустошена війнами.

Лише наприкінці XVII століття, після Карловицького конгресу 1699 року, Поділля повернулося до складу Речі Посполитої. У XVIII столітті регіон продовжував залишатися одним із центрів суспільного напруження та козацько-селянських виступів. Саме тут відбувалися повстання Семена Палія, розгортався гайдамацький рух і події Коліївщини. Водночас Поділля залишалося важливим осередком торгівлі, шляхетської культури та церковного життя.

Вінниця та Брацлавщина в історії Поділля

Вінниця та Брацлавщина займають особливе місце в історії Поділля. Саме ці землі протягом XV–XVIII століть були прикордонною територією між осілим світом Речі Посполитої та степом, що постійно зазнавав татарських нападів. Тут формувалася система укріплених міст, виникали замки, розвивалося козацтво та проходили ключові події української історії ранньомодерної доби.

Перша документальна згадка про Вінницю датується 1396 роком. Місто швидко перетворилося на важливий оборонний центр Східного Поділля. Старий замок, розташований на Замковій горі, неодноразово руйнувався татарами, а пізніше був перенесений на острів Кемпа. Замкові укріплення захищали мешканців від постійних набігів ординців, які проходили Поділлям Кучманським шляхом.

У XVI столітті Вінниця отримала магдебурзьке право та стала одним із центрів Брацлавського воєводства. Після Люблінської унії 1569 року Поділля остаточно опинилося у складі Речі Посполитої. Саме тоді Брацлавщина почала відігравати роль ключового прикордонного регіону між польсько-литовською державою та степовим світом.

Особливо драматичними для краю стали події XVII століття. Під час Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького Вінниця неодноразово переходила з рук у руки. У 1651 році місто стало ареною знаменитої оборони Івана Богуна проти польського війська Мартина Калиновського.

У XVIII столітті Брацлавщина залишалася неспокійним регіоном. Тут діяли гайдамацькі загони, відбувалися повстання Семена Палія та Коліївщина. Місто неодноразово потерпало від воєн, грабунків та епідемій. Особливо страшною стала чума 1770–1771 років, яка забрала життя понад тисячі мешканців Вінниці.

Сьогодні книги про історію Вінниці та Брацлавщини займають важливе місце серед досліджень історії Поділля. У нашому магазині цей період представлений виданнями Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1769–1770 роки. Подокументний опис укладача Олександра Петренка, Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1768 рік. Подокументний опис упорядників Олександра Петренка та Олександра Росовецького, книгою Історія, мова, географія: топоніми середньовічного Поділля Віталія Михайловського, дослідженням Вінницьке намісництво Русько-Католицької Церкви у XVIII ст.: дослідження, публікація актів візитацій авторів Анатолія Зінченка та Олександра Петренка, а також книгою Південні околиці Вінниці у XIV–XVII століттях. Том 1. Акти за 1392–1639 роки Олександра Петренка.