Український Мультифронтир: нова схема історії України (неоліт — початок ХХ століття) — Сергій Громенко

Український Мультифронтир: нова схема історії України (неоліт — початок ХХ століття)

Український мультифронтир — видання Фабула у твердій палітурці

Український Мультифронтир — масштабне історичне дослідження під редакцією Сергія Громенка, яке пропонує новий погляд на історію України від неоліту до початку ХХ століття. Книга аналізує Україну як простір перетину цивілізацій, культур, релігій та імперій, пояснюючи формування української ідентичності через концепцію мультифронтиру. До збірника увійшли тексти провідних українських істориків про степ, море, кордони, Крим, козацтво, фронтирні території та взаємодію Сходу і Заходу в українській історії.

Видання буде цікавим історикам, студентам, викладачам, дослідникам української минувшини та всім читачам, які прагнуть глибше зрозуміти історичні процеси, що формували Україну протягом століть. Книга поєднує академічний підхід із доступною подачею матеріалу та допомагає переосмислити традиційні історичні наративи.

«З становища українського історика незвичайно важко висвітлити, як (…) в залежності від більше й менше сприятливих зовнішніх кон’юнктур ріжними способами укладається значіння Степу і Моря в історії українського життя».

Михайло Грушевський
«Степ і море в історії України», 1930 р.

«Якраз Україна являється цікавою для світового історика територією, яка була перехрестям багатьох культур і релігій, (…) що, як сказано вище, по сьогоднішній день співіснують паралельно побіч себе, хоч часто на різних рівнях».

Омелян Пріцак
«Що таке історія України», 1990 р.

Передмова

Хай там що говорять популісти — історія має значення. Російське вторгнення 24 лютого 2022 р. продемонструвало це в найочевидніший спосіб. Владімір Путін заперечував Україні на існування за допомогою саме «історичних» аргументів, відтак прагне позбавити її не лише теперішнього та майбутнього, але й минулого. Після цієї війни українці або залишаться незалежним народом із власною історією, або вчергове перетворяться на «молодших братів» росіян і тло/ресурс для історії Росії. Перемога Кремлю вже точно «не світить», однак окупанти все одно палять українські підручники і змінюють шкільні програми на захоплених територіях.

Сьогоднішня «історична війна» Росії з Україною — реальність, дана нам не в книжках чи кіно, але й у кулях, керованих авіабомбах і ракетах. Перемога над свідомістю скасовує необхідність узагалі розчохляти зброю, як це ми подекуди побачили в Криму 2014 р. А неувага на таку ментальну війну автоматично означає поразку.

Отже, уважне вивчення та, особливо, усвідомлення тривалого власного минулого — запорука виживання України. Бо хто не хоче добровільно займатися власною історією, буде силоміць примушений вивчати чужу. А в найгіршому разі — стане її об’єктом.

Вершиною усвідомлення власної історії є «гранднаратив» — схема пояснення теперішнього через минуле. Гранднаратив виконує роль провідної нитки, що «зшиває» розрізнені фрагменти від найдавніших часів до сьогодення в єдину картину. У цій узагальнюючій спроможності і полягає його велике позитивне значення.

Однак немає де правди діти — гранднаратив використовується ще з однією метою — задля легітимізації чинного політичного порядку. При цьому йдеться не про банальне фальшування фактів минулого, а радше про маніпуляції із навмисним відкиданням одних і трактуванням у потрібному ключі інших. Протилежні за змістом наративи спрямовують та виправдовують амбіції тих спільнот, що їх використовують. Тож «війна наративів» — більше, ніж звичайна метафора. Її історія російсько-українських стосунків в останні двісті років наочно це демонструє.

«Традиційна» схема російської історії — із привласненням минулого Русі — почала складатися ще у XV ст. у ході війн Москви з Литвою, у 30-х рр. XIX ст. вона набула довершеної форми — включно з «триєдністю» російського народу, який нібито складається з великоросів, малоросів і білорусів. Стрижень цієї концепції, як ми бачимо на прикладі Путіна, існує і досі.

Виклик їй ще 1904 р. кинув Михайло Грушевський у статті «Звичайна схема “русской” історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства». У ній він доводив, що оскільки немає жодної «всеросійської» спільноти, то не може бути і спільної історії росіян з українцями, а наступниками київських князів були галичани, а не владимирські. Схема Грушевського заклала гранднаратив, що визначив розвиток української історіографії на початку століття на батьківщині, потім на еміграції, а з 1991 р. — знову в Україні.

Радянський гранднаратив у цілому відтворював імперський, але замість народів концентрувався на «правильних» верствах — бідних і пригноблених. Він зник, хоча в чомусь його вплив відчувається і нині.

Однак говорити про «тривалу ходу» схеми Грушевського в наші дні не доводиться. Внаслідок часу та умов своєї появи вона виглядала значно більш етноцентричною, ніж це прийняте у XXI ст. Існування сучасної України, з одного боку, підтверджує правильність основної тези академіка про окремішність українців, але з іншого (з огляду на кордони та склад населення) — вимагає розширення його концепції. Тож сьогодні йдеться не про заперечення здобуваного на схемі Грушевського гранднаративу, а про створення нового, ширшого. Тому що — і це критично важливо — у нормальній країні гранднаратив не обов’язково має бути одним-єдиним.

Спроби створення «нового укладу» історії України неодноразово здійснювалися і в нульових, і, особливо, у десятих роках. За пару літ до Революції Гідності академічна спільнота остаточно погодилася з тим, що по-старому викладати історію вже неможливо, але запропонувати, як робити це по-новому, не спромоглася, застрягши на роздоріжжі. Після російської агресії 2014 р. багато речей стали здаватися неясними, і нова схема української історії — серед них.

Однак далі відкладати цю справу в довгий ящик вже не можна. І українцям, і, особливо, Заходу край важливо не просто знати, що Україна — не Росія, але й розуміти, чому. І цей збірник є спробою запропонувати таке пояснення, а заразом — і нову схему української історії. Бо що «старі», що спрощені «нові» нас уже не влаштовують.

З одного боку, традиційні історіографії XIX ст. слабували на європоцентризм. Унаслідок цього еталоном дослідження будь-яких процесів виступали Англія і Франція, а інші спільноти ранжувалися за їхньою подобою. Але якесь Західної Європи — це виняток, а не правило, і для тлумачення історії України він не дуже надається. Втім, це також у жодному разі не означає правильності протилежного підходу — «особливого шляху», що його так вихваляють у Росії. Україна в цілому рухається у загальноєвропейському потоці, але дуже часто — зигзагоподібною траєкторією.

З іншого боку, наше ставлення до минулого має виключати ідеологічну зарозумілість та скороспілість у дусі «кінця історії», що ґрунтується (у кращому разі) лише на парі десятків років досвіду. Постмодерністські підходи рубежу 1980–1990-х рр. виявили свою неадекватність із поверненням аргументів «залаз і крові» до світового порядку денного. Сьогоднішні події дозволяють по-новому подивитися і на довготривалі тренди, і на очевидні константи історичного розвитку нашої держави.

Саме тому ми ризикнули розглянути українське минуле за допомогою нового осмислення старого поняття, цілком придатного для нашої ситуації (але у відмінний від попередників спосіб), — поняття фронтиру. А точніше — Мультифронтиру.

Коріння цього концепту можна знайти вже у праці Степана Томашівського «Українська історія» (1919), та й по тому чимало видатних учених звертали увагу на необхідність дослідження України через її пограниччя. На жаль, до останнього часу це завдання так і не було виконане. І хай пропонована вашій увазі книжка є чи не першою спробою комплексно підійти до висвітлення теми, ми віримо, що вона виявиться не останньою і надихне інших істориків.

Зміст

Передмова (Сергій Громенко) — 5

Частина I. Теорія Мультифронтиру

Концепція Мультифронтиру (Сергій Громенко) — 10
Територія України як перехрестя Старого світу (Євген Синиця) — 27
Історія України як історія Мультифронтиру: резюме (Сергій Громенко) — 32

Частина II. Захід, Схід та Україна в українській науковій думці ХХ століття

Загальні основи української історії [фрагменти]
(Стефан Томашівський, 1919) — 38

Політично-географічне значення границь на Україні
(Степан Рудницький, 1921) — 41

Схід і Захід: історично-політичний нарис [фрагменти]
(Стефан Томашівський, 1926) — 46

Степ і море в історії України [фрагменти]
(Михайло Грушевський, 1930) — 50

Географічне положення України та його наслідки [фрагменти]
(Омелян Терлецький, 1930) — 56

Україна і Крим в історичних взаєминах [фрагменти]
(Василь Дубровський, 1946) — 60

Між Сходом і Заходом
(Лев Окіншевич, 1952) — 67

Ліс, степ і море в процесі формування української нації [фрагменти]
(Борис Крупницький, 1955) — 74

Україна між Заходом і Сходом
(Борис Крупницький, 1955) — 86

Україна між Сходом і Заходом [фрагменти]
(Іван Лисяк-Рудницький, 1966) — 90

Що таке історія України [фрагменти]
(Омелян Пріцак, 1990) — 99

Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV–XVIII ст.) [фрагменти]
(Ярослав Дашкевич, 1991) — 104

Україна між Сходом і Заходом [фрагменти]
(Ігор Шевченко, 1992) — 117

Частина III. Формування Мультифронтиру: мисливці, землероби, скотарі та мореплавці

Фронтири доісторичної доби (Євген Синиця) — 124

«Земля гіпомолів»: причорноморський фронтир від кіммерійців до візантійців (Євген Кравченко) — 136

Перехрестя епох: Україна на зламі двох ер між сарматами і кельтами (Євген Синиця) — 163

«Країна Ойум»: германці, іранці та праслов’яни під спільним дахом. «Дебют слов’ян» (Євген Синиця) — 183

Фронтир у фронтирі: Кримський півострів у V–XV століттях (Андрій Домановський) — 201

Північне Причорномор’я на цивілізаційному перехресті Середньовіччя (Ярослав Верменич) — 225

Фронтири Русі X–XIV століть (Мирослав Волощук) — 237

Кипчаки — винахідники «польової мережі» (Олексій Мустафін) — 257

Частина IV. «Золота доба» Мультифронтиру: козаки та їхні сусіди

Кримський юрт у 1441–1648 роках (Андрій Галушка) — 264

Кримський фактор у генезі українського козацтва (Ярослава Верменич) — 278

Українські козаки на степовому фронтирі (Віктор Брехуненко) — 286

Річпосполитська Україна на Великому Кордоні (Дмитро Вирський) — 310

Національна революція середини XVII століття (Ярослава Верменич) — 318

Козацька революція між Річчю Посполитою та Московією-Росією (Дмитро Вирський) — 328

Кримський юрт у 1648–1783 роках (Андрій Галушка) — 343

Україна ханська чи козацька? (Світлана Каюк) — 355

Слобідська Україна як контактне пограниччя (Ярослава Верменич) — 364

Розширення фронтиру: Задунайська Січ та Кубань (Світлана Каюк) — 377

Частина V. Трансформація Мультифронтиру: від «зовнішніх» погранич до «внутрішніх»

Південноукраїнські фронтири у XVIII–XIX століттях (Ярослава Верменич) — 384

Наддніпрянські внутрішні фронтири в «довгому» XIX столітті (Ігор Гирич) — 398

Галичина: парад ідентичностей (Ігор Чорновол) — 446

Замість післямови (Сергій Громенко) — 478

ISBN:9786175222065 

У магазині PaperBook ви можете купити книгу Український Мультифронтир українською мовою з доставкою по Польщі та Європі. Ми пропонуємо швидке оформлення замовлення, великий вибір українських книжок та оперативну відправку протягом 24 годин. При замовленні від 200 злотих доставка по Польщі безкоштовна. Відправляємо замовлення в усі країни Європи.