Хрущі над вишнями — кохання під час війни. Романтична історія від української авторки Ярослави Литвин

Книга Хрущі над вишнями Ярослави Литвин у твердій палітурці

Фрагмент книги Хрущі над вишнями Ярослави Литвин

Оля стояла десь посеред незнайомого села, у тихому закутку, де на всю вулицю лише два генератори, чотири припарковані машини, одна з яких — стрьомний білий бусик із підбитою фарою.

Це був зимовий полудень, сіре, як халва, холодне, як сидіння у львівських трамваях. Лише в одній хаті на весь куток бовванів з димаря білий димок, тьмяним світлом ліхтариків і свічок жовтіли незашторені вікна. Оля їхала на свої змерзлі пальці, що тримали смартфон із мапою. Джіпіес казав — це тут. І Олине серце було з ним згодне.

Повів крижаний вітер — стара хвіртка рипнула. І Синичка перелякано завмерла. Це лише хвіртка і все. Було чути, як металевими голосами ворони штрикають хмари, як гавкають собаки і десь далеко хрумкотить під колесами автівок крига. Але довкола неї, мов бульбашка, зіяла тиша.

«Я, бляха, геть здуріла», — насварила себе Синичка, роблячи зовсім крихітний перший крок. Та і не крок то був зовсім, а так, незначне зіслизання підошви, як би вона стверджувала в суді, якби її хтось заарештував за проникнення на чужу територію. І що ще гірше — нишпорення і теоретичне фотографування. А може, вона диверсантка? А може, вона шпигунка?

На щастя, Оля Синичка не була ані диверсанткою, ані шпигункою, а була зовсім трішечки божевільною, і це, можливо, послужило би їй на користь у суді.

«Теоретичному суді!» — виправила себе Оля. Бо ясно ж, ніхто її не спіймає. Та і не порушила вона нічого, ну, подумаєш, побачила ранком в інтернеті оголошення про стару хату і прийшла глянути на неї одним оком. І випадково ступнула на три сантиметри всередину чужого двору. Ну добре, десять сантиметрів. Окей. Пів метра, але хто там насправді рахує? Може, це була і не найкраща з її ідей. Але якщо дивитися суто гіпотетично з висоти космосу, то всі ідеї не мають значення в глобальній перспективі. А отже, суто теоретично, можна вважати, що будь-яка погана ідея насправді дорівнює хорошій.

Оля шморгнула носом, зробила глибокий вдих і покрокувала далі. Навіть тьоть Юля, її близька родичка і найшаленіша подружка, людина, яка проспівувала в караоке шість з половиною годин без зупинки, людина, яка започаткувала Всеукраїнську організацію з підтримки поїздки на фестиваль «Борщинг мен» із головним офісом у Білій Церкві, жінка, яка одного разу спитала у священника, чи носить він під рясою труси, і та сказала б, що Олина ідея погана.

І тому Оля пішла сама. Серце калатало так, що аж дихати було боляче. «Вона добровільно прийшла, була сама, ніхто не знав, де вона, і її телефон розрядився, бо вона забула пауербанк вдома. Що вона взагалі? На що розраховувала?» — так міг би виправдовуватися перед судом теоретичний маніяк. І хоча він був маніяком, хтось би з оцих усіх судів узяв та й погодився, що той має рацію. Оля сама напросилася.

Один із кращих українських романтичних романів.

Хрущі над вишнями — це ніжна і смішна, трохи еротична, дуже сонячна великодня історія про здатність вірити й довіряти, про любов явну й приховану, про сестер близьких і далеких, про рибу, що Оля розлякала на прикриття рибалкам, і ластівок, які провіщають травневу грозу. Про бузки, верби і полуниці, старі стільці, що отримують нове життя, про людей, які отримують другі, треті й десяті шанси, бо не все, що розбилося, зіпсоване навіки. І про стару хату, для якої кінець однієї історії став початком іншої. Це продовження історії Олі Синички, її родини, хати, сусідів й усіх причетних. Обіцяне мною «Літо у Сан-Фурциско» вийде пізніше і буде третьою частиною цієї затишної історії.

Ярослава Литвин

Зміст

«Поміж ранкового світла й вечірніх мороків…» — 4
То не я, то верба — 35
Бузкові справи — 46
Ніжна посмішка Бенджаміна Франкліна — 56
Чар Марока — 73
«Найкраще для Русалки сидіти край рибалки» — 86
Сон весняної ночі — 107
Червона рута — 117
Щасливі кури — 120
«Риба любов живе у великому тілі ріки» — 131
Катерино, відчини-но — 136
«Зоряні війни здаються невчасними» — 141
Тьоть Маша про себе і сестру — 156
Сади і радуйся — 166
Видно гапу, що пекла папу — 170
Великдень — 182

Пінаколада на Майорці — 218
Рідкісний птах — 240
Невермайнд — 257
Торкни губку, губка збреше — 272
Яблунецвітно — 278

ISBN:978-617-522-409-0