Світ тісний. Він пов’язує долі князів і ковалів, відьом і лісовиків, християн, юдеїв і язичників, селян і воїнів. Він стирає межу між волинянами, деревлянами й полянами, тиверцями, сіверянами й уличами, білими хорватами й кочовиками Дикого Поля. Він роз’єднує сусідів та з’єднує шлюбними узами володарів далеких держав.
На зорі одинадцятого століття держава Великого князя Київського Володимира Святославича, як і більшість держав Європи, переживає період свого становлення… Владолюбний і жонолюбний володар ламає правічні звичаї племінних князівств, зосереджуючи контроль над величезною територією в стольному Києві, а своїх численних синів садовить по різних її землях – Руській, Верхній, Полоцькій, Мерянській тощо.
З цим не зовсім згідні двоє ровесників: син червенського князя Всеслав, котрий із природженого воїна стає ремісником-гончарем, і нащадок Володимира від нелюбої жони Рогніди, кульгавий Ярослав, який змушений набиратися політичного досвіду в далеких закутках Київської держави, серед неслов’янських племен і гонорових переселенців-словін.
Ярослав кидає виклик батькові, і відмовляється платити данину.
Конфлікт між батьком і сином сягає апогею, та все змінює раптова смерть Володимира…
Хто стане на бік Ярослава в новому коловороті міжусобної війни за Київ, а хто виявиться ворогом? Чи зможе шведська королівна Інґіґерд забути колишнього нареченого та прийняти долю дружини володаря, який ще має завоювати собі престол? Як далеко сягне підтримка цісаря Священної Римської імперії? За що загинув князь Борис та до чого тут перстень княгині Ольги?
Історичний роман молодої української письменниці крізь призму людей, відомих і не дуже, оповідає про становлення підвалин української державності й водночас – про народження ідеї європейської спільності, започаткованої політикою Оттона Великого та Ярослава Мудрого.
Звідси бере свій початок і феномен України – слов’янської та християнської, мононаціональної держави за формою, проте поліетнічної й поліконфесійної за змістом.
І Україна, і Європа мають спільну визначальну рису – готовність бути домом для кожного, хто прийме їхні звичаї.
Ольга Мартинюк –
Вже з перших секунд як вона попала мені в руки, вразила мене нестандартним розміром та високою якістю печаті. Чорна, стримана графіка створює відчуття, ніби кожна лінія була намальована олівцем і готова стертися під моїм необережним рухом.
Стиль тексту досконало балансує між сучасністю та епохою, дозволяючи зануритися у сюжет без пошуку кожного слова в словнику. А ті слова, які майже випали з вжитку подаються на тій же сторінці. Це майже ідеально гармонія між сучасністю та минувшиною.
Персонажі вражають живістю та індивідуальністю, навіть якщо їх імена здаються незвичними. Їх багато, я часто запам’ятовувала їх більше візуально, але ніколи не заплуталась.
Мені неймовірно припало до душі те, як поєднуються політичні інтриги та романтичні лінії. А обійми Ярослава та Інгіґерд перед весіллям розчулили ледь не до сліз. Так ніжно.
Ця книга – справжнє літературне вино, яким слід насолоджуватися маленькими дозами, вчитуючись в кожну сцену, речення, кожне слово.
Сюжет розкривається поступово, залишаючи в захваті від кожного нового повороту.
Я з нетерпінням буду очікувати наступні частини.
Oksana –
Нечасто читаю історичні романи, але “Кульгавець” припав до душі)
У першу чергу зазначу про мову твору: мені сподобалося використання більш характерних для тієї доби слів і синтаксису. Так текст відчувається більш органічним, живим, майстерним, він трохи занурює в ту добу. Окрема «родзинка» – вживання назв, імен в різних мовних варіаціях (Кенуґард, Міклаґард, Ярислейф та інші), залежно від етнічної належности персонажа, який говорить про щось. Це дійсно показує те, що Русь була строкатою, багатоетнічною.
Загалом я «смакувала» твір, особливо ті фрагменти з мовою автора про описи персонажів, природи, подій, битв (остання битва особливо динамічна!!!). Видно, наскільки ґрунтовно авторка заглибилася в історію, щоб якомога точніше, правдоподібніше передати нам події та побут тих часів.
Хочу також згадати головного героя Ярослава. Мій особистий фаворит, його характер мені імпонує. Буквально з першого розділу книги я відчула в його особистості той епітет «мудрий». Слова «молодик з думками старця» дійсно його описують. Окрім цього, він вправний, сильний воїн, вірний чоловік, розсудливий правитель. Одним словом краш) Але все-таки князь є людиною з гріхами й недоліками. Найбільше в його персоні мене зачепило ставлення до батька, причини цього, бажання Кульгавця не повторювати його помилок, способу життя. Видно, наскільки в його душу в’ївся біль образи на Володимира. Найкраще в цьому аспекті – еволюція ставлення молодого князя до батькових гріхів, тобто прощення.
Те, чого я явно не очікувала прочитати, – це зображення євреїв без «класичних» стереотипів про них. Веніямин (Мирко) Каганович нетиповий єврей. Про нього дійсно можна багато сказати. Виокремлю найяскравішу рису – сміливість. Сміливість бути інакшим: не купцем, не рабином, а воїном. Сміливість йти проти волі своїх батьків. Сміливість битися за чужі (руські, християнські) цінності для втілення ідеї про Другий Єрусалим, не зраджуючи свою віру. І ця риса в ньому природньо розвивається, росте. З маленького невпевненого отрока Мирко стає воїном, але також ще незрілим, недосвідченим. Дуже хочеться побачити його ріст в наступній книзі.
Роман рясніє великою кількістю подій, від яких важко відірватися і які допомагають зрозуміти і прослідкувати те, як з слов’янських племен постала держава Русь, чому відбувалися міжусобиці між князями, як перепліталися християнство та язичництво тощо.
Найголовніше – авторка породила в моїй голові роздуми про те, хто такі українці, які вони, як сформувалися. Я вважаю, що це ті питання, які має дослідити й обміркувати сам для себе кожен українець.
Щиро рекомендую “Кульгавця” всім, кому цікаве Середньовіччя, Русь, становлення українців як нації, процес зародження держави на наших землях.
Ольга Петренко –
Зазвичай книги вибираю за анотацією, відгуками, порадами чи автором. А ця з першого погляду привернула мою увагу дещо незвичною обкладинкою, я відразу вирішила, що обов’язково маю її прочитати і не помилилась. З перших сторінок мене захопила мова роману, така справжня, щира, українська -українська, а старослов’янські слова, діалекти та говірки тодішніх племен органічно вплелися в розповідь.
Це роман про продовження формування держави після смерті князя Володимира його синами. І хоч він не є діючим персонажем, але крізь увесь твір гостро відчувається, що саме його вчинки, його рішення, його відношення до синів стали причиною саме такого розвитку подій.
Це роман про становлення Ярослава як князя великої держави, його зростання і переродження від каліки з численними комплексами, що не отримав достатньо батьківської любові, до розумного вольового князя, який таки зумів пробачити батька, певною мірою зрозумів і прийняв його вчинки, який знає якою має стати його держава в майбутньому і чітко розуміє як він цього досягне.
Це роман про співіснування двох протилежних світів, нового християнського та старого язичницького, і життя в цих світах звичайних людей, тих, які прийняли нову віру, і тих, які залишились вірними старій. Але нове впевнено витісняє пережитки старого, що яскраво показала перемога Ярослава над Святополком.
Ну і звичайно це роман про кохання, підтримку і відданість, особлива родзинка якого – таємниця Ольжиного перстня.
Читаючи книгу відчуваєш, що авторка перевернула гори історичного матеріалу, що максимально правдиво намагалася зобразити дух та історичне тло тієї доби, уникнути найменших неточностей. А ще це перша книга задуманої авторкою трилогії, сподіваюсь, що в неї все вдасться і незабаром буду з великим задоволенням читати продовження.
Щиро раджу книгу поціновувачам історичних художніх романів.